Історія велосипеда та його еволюція в спортивних змаганнях

Фраза «Швидка нога» могла б стати відмінним ім'ям для індіанського вождя, але насправді саме так розшифровується термін «велосипед» (від латинських слів velox - швидкий і pes - нога). З моменту появи першого прототипу велосипеда минуло більше двохсот років. Як же змінився велосипед і сам велосипедний спорт за цей час?

Коротка хронологія

Перші серйозні велосипедні змагання стали можливими з появою так званих «безпечних» велосипедів у другій половині XIX століття. На відміну від пенні-фартингів з величезним переднім і маленьким заднім колесом, нові моделі стали нагадувати сучасні. Звичайно, навіть вони не можуть зрівнятися з сучасними високотехнологічними моделями, але це був помітний крок вперед.

Приблизно в той же час з'явилися терміни «велотрек» і «велодром». Велотрек позначає овальне кільце, по якому їздять велосипедисти, а велодром включає трибуни та допоміжні приміщення.

Спочатку змагання проводилися на звичайних дорогах. У 1869 році гонщикам, озброєним дерев'яними велосипедами, належало подолати 120 км за маршрутом Париж – Руен.

У 1893 році велосипедисти вперше офіційно вийшли на трек: у Чикаго відбувся перший чемпіонат світу з гонок на треку. Піонерами в цій справі стали американці, а в гонках на шосе відзначилися датчани, які організували чемпіонат світу в Копенгагені в 1921 році.

Олімпійські гонки. Етап 1

Наступним етапом стали Олімпійські ігри 1896 року. Спочатку програма змагань була досить хаотичною: іноді проводилися гонки тільки на треку, іноді – тільки на шосе.

Більш чітка структуризація програми відбулася з 1928 року, і до 1992 року вона практично не змінилася. Кожна країна могла представити 15 учасників, які мали право виступати в будь-якій з дисциплін:

• гит з місця на 1000 метрів,
• гонка переслідування (індивідуальна та командна),
• шосейна гонка (в 1960 році відбулося розділення на групову та командну),
• спринтерська гонка.

Існувало обмеження за кількістю стартуючих: на кожну дисципліну була «квота» (від 1 до 4 осіб).

Олімпійські гонки. Етап 2

1996 рік став важливим етапом для велосипедистів: до програми Олімпійських ігор були додані індивідуальна гонка на шосе та крос. Однак в той же час була виключена шосейна гонка. До того часу в змаганнях вже брали участь маунтинбайк і крос-кантрі, що збільшило кількість комплектів медалей до 14.

Також у 1996 році змінилася допустима кількість учасників змагань. В результаті в заїздах можуть брати участь:

• на шосейних гонках – максимум 200 чоловіків і 60 жінок,
• на треку – 186 велосипедистів (обох статей),
• в маунтинбайку – до 50 чоловіків-спортсменів і 30 жінок-спортсменок.

Чоловіки та жінки

Професійний велосипедний спорт довгий час залишався виключно «чоловічим». Незважаючи на те, що він був включений в Олімпійську програму вже в 1896 році, до участі допускалися тільки чоловіки. Жінки отримали таку можливість лише в 1984 році, коли їх допустили до шосейних гонок, а в 1988 році – до трекових.

Сьогодні подібні проблеми практично зникли. Питаннями велоспорту займається Міжнародний союз велосипедистів, який був утворений у 1993 році в результаті об'єднання Міжнародної любительської федерації та Міжнародної федерації професійного велосипедного спорту. Тепер це єдина організація, яка управляє розвитком велоспорту на міжнародній арені.